Епоха Відродження тісно пов'язана з процесом формування світської культури, гуманістичної свідомості. У цих умовах розвивалися мистецтво, філософія, наука, мораль, соціальна психологія й ідеологія. Італійські гуманісти XVI століття орієнтувалися на досягнення античної культури, естетичні принципи якої були визнані прикладом для наслідування. В інших країнах таке звернення до античної спадщини було не настільки активним, але процес звільнення людини та встановлення принципів сили, розуму, краси, свободи особистості, єдності людини і природи притаманні всім культурам Ренесансу.
У розвитку культури Відродження виділяють такі етапи, як: Раннє Відродження, яке представили такі митці, як Петрарка, Боккаччо, Донателло, Боттічеллі, Джотто та інші; Високе Відродження, представлене Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рафаелем, Франсуа Рабле; Пізнє Відродження, коли виявляється криза гуманізму, до цього періоду відноситься творчість Шекспіра, Сервантеса. Головна особливість Відродження полягає в цілісності та різнобічності сприйняття й розуміння людини, культури і життя в цілому.
Роль митця у суспільному житті століття полягає в тому, що справа художника не призводила до протиставлення науці та ремеслу, а усвідомлювалася, як рівноцінна іншим і рівноправна форма людської діяльності. Тому в цю епоху значного рівня досягають прикладні мистецтва і архітектура, що з'єднали художня творчість з технічним виконанням і ремеслом.
Основною особливістю мистецтва епохи Відродження можна вважати те, що воно відрізняється демократизмом і реалістичністю, в центрі його знаходяться людина та природа. Прикладом тому може слугувати творчий здобуток такого митця, як Мікеланджело Буонаротті.
Мікеланджело був творцем свого часу. Але в той же час йому було призначено стати відомим новатором, чия творчість набагато випередило свою епоху і справила значний вплив на розвиток гуманістичного реалістичного мистецтва в дальнейщем. Його творчий шлях був складним: творіння Мікеланджело були створені під час неймовірного сплеску творчої енергії: в епоху Ренесансу. І він, дитя цієї епохи, втілив гуманістичні принципи, ідеали, в скульптурі і живопису, в архітектурі й поезії з талантом істинного генія. Мистецтво Мікеланджело звернено до кожної людини і до людства в цілому. В цьому і укладені його чари і незмінне значення. Наповнені трагізмом і вражаючим життєлюбством, бездоганні технічно, образи Мікеланджело й сьогодні залишаються чудовими втіленнями загальнолюдських ідеалів, нагадуючи про свого творця. За словами В.Н. Лазарева, «творчість Мікеланджело - це один з найвищих злетів людського генія»[1].
Початок творчої діяльності Мікеланджело збігається з розквітом італійської культури в цілому. Згідно гуманістичним ідеалам, мислителі й творці звертаються до особистості, її внутрішнього світу. Таке пізнання дійсності формує нове, життєлюбне, мистецтво. Центром італійського Відродження стає Рим, пізніше - Венеція. Багато впливові особи того часу стверджують свою могутність за допомогою мистецтва. І в тому також е роль митця. Флорентійський етап творчості Мікеланджело тривав всього чотири роки та став дуже насиченим. Саме в цей період, на замовлення цехових старійшин, автор створює знаменитого «Давида», робота над яким тривала з 13 вересня 1501 року по 1504 рік. Ця статуя стала втіленням громадянські ідеалів. За свою висоту: п'ять з половиною метрів, вона була названа «Гігантом». По завершенні роботи її встановили перед палаццо Веккьо: Давид зображений в очікуванні бою. Він стоїть, трохи відставивши праву ногу. В одній руці тримає пращу, інша - уздовж корпусу. В образі Давида Мікеланджело втілив дух свободи, красу та силу людського тіла. Так митець лишив по собі вічній слід в історії світової культури. У мистецтві Відродження втілився ідеал гармонійного і вільного людського буття. У цьому полягало головне досягнення культури Ренесансу.
[1] Лазарев В.Н. Микеланджело. Цит. По сб.: «Микеланджело. Жизнь. Творчество.».Составитель В. Грашенков.-М.,1964. - 417 с.
Епоха Відродження тісно пов'язана з процесом формування світської культури, гуманістичної свідомості. У цих умовах розвивалися мистецтво, філософія, наука, мораль, соціальна психологія й ідеологія. Італійські гуманісти XVI століття орієнтувалися на досягнення античної культури, естетичні принципи якої були визнані прикладом для наслідування. В інших країнах таке звернення до античної спадщини було не настільки активним, але процес звільнення людини та встановлення принципів сили, розуму, краси, свободи особистості, єдності людини і природи притаманні всім культурам Ренесансу.
У розвитку культури Відродження виділяють такі етапи, як: Раннє Відродження, яке представили такі митці, як Петрарка, Боккаччо, Донателло, Боттічеллі, Джотто та інші; Високе Відродження, представлене Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рафаелем, Франсуа Рабле; Пізнє Відродження, коли виявляється криза гуманізму, до цього періоду відноситься творчість Шекспіра, Сервантеса. Головна особливість Відродження полягає в цілісності та різнобічності сприйняття й розуміння людини, культури і життя в цілому.
Роль митця у суспільному житті століття полягає в тому, що справа художника не призводила до протиставлення науці та ремеслу, а усвідомлювалася, як рівноцінна іншим і рівноправна форма людської діяльності. Тому в цю епоху значного рівня досягають прикладні мистецтва і архітектура, що з'єднали художня творчість з технічним виконанням і ремеслом.
Основною особливістю мистецтва епохи Відродження можна вважати те, що воно відрізняється демократизмом і реалістичністю, в центрі його знаходяться людина та природа. Прикладом тому може слугувати творчий здобуток такого митця, як Мікеланджело Буонаротті.
Мікеланджело був творцем свого часу. Але в той же час йому було призначено стати відомим новатором, чия творчість набагато випередило свою епоху і справила значний вплив на розвиток гуманістичного реалістичного мистецтва в дальнейщем. Його творчий шлях був складним: творіння Мікеланджело були створені під час неймовірного сплеску творчої енергії: в епоху Ренесансу. І він, дитя цієї епохи, втілив гуманістичні принципи, ідеали, в скульптурі і живопису, в архітектурі й поезії з талантом істинного генія. Мистецтво Мікеланджело звернено до кожної людини і до людства в цілому. В цьому і укладені його чари і незмінне значення. Наповнені трагізмом і вражаючим життєлюбством, бездоганні технічно, образи Мікеланджело й сьогодні залишаються чудовими втіленнями загальнолюдських ідеалів, нагадуючи про свого творця. За словами В.Н. Лазарева, «творчість Мікеланджело - це один з найвищих злетів людського генія»[1].
Початок творчої діяльності Мікеланджело збігається з розквітом італійської культури в цілому. Згідно гуманістичним ідеалам, мислителі й творці звертаються до особистості, її внутрішнього світу. Таке пізнання дійсності формує нове, життєлюбне, мистецтво. Центром італійського Відродження стає Рим, пізніше - Венеція. Багато впливові особи того часу стверджують свою могутність за допомогою мистецтва. І в тому також е роль митця. Флорентійський етап творчості Мікеланджело тривав всього чотири роки та став дуже насиченим. Саме в цей період, на замовлення цехових старійшин, автор створює знаменитого «Давида», робота над яким тривала з 13 вересня 1501 року по 1504 рік. Ця статуя стала втіленням громадянські ідеалів. За свою висоту: п'ять з половиною метрів, вона була названа «Гігантом». По завершенні роботи її встановили перед палаццо Веккьо: Давид зображений в очікуванні бою. Він стоїть, трохи відставивши праву ногу. В одній руці тримає пращу, інша - уздовж корпусу. В образі Давида Мікеланджело втілив дух свободи, красу та силу людського тіла. Так митець лишив по собі вічній слід в історії світової культури. У мистецтві Відродження втілився ідеал гармонійного і вільного людського буття. У цьому полягало головне досягнення культури Ренесансу.
[1] Лазарев В.Н. Микеланджело. Цит. По сб.: «Микеланджело. Жизнь. Творчество.».Составитель В. Грашенков.-М.,1964. - 417 с.