Не жалію, не гукну, не плачу.
Все мине, мов з білих яблунь дим.
Прив’ядання золотом охоплений,
Я не буду більше молодим.
Ти тепер не так вже будеш битись,
Серце, на якому – холодніш.
І краї березового ситцю
Не заманять шлятись босоніж.
Дух блукання! Ти все рідше, рідше
Розворушуєш пригаслий пломінь слів.
О, моя утрато – юна свіжість,
Шал очей, і повінь почуттів.
Я тепер скупіше став в бажаннях.
О життя! Чи снилось ти мені?
Наче я весною на світанні
На рожевім мчав кудись коні.
Всі ми, всі ми в цьому світі тлінні,
Тихо ллється з кленів листя мідь.
Будь же ти благословенно нині,
Що прийшло цвісти, і відпочить
Все мине, мов з білих яблунь дим.
Прив’ядання золотом охоплений,
Я не буду більше молодим.
Ти тепер не так вже будеш битись,
Серце, на якому – холодніш.
І краї березового ситцю
Не заманять шлятись босоніж.
Дух блукання! Ти все рідше, рідше
Розворушуєш пригаслий пломінь слів.
О, моя утрато – юна свіжість,
Шал очей, і повінь почуттів.
Я тепер скупіше став в бажаннях.
О життя! Чи снилось ти мені?
Наче я весною на світанні
На рожевім мчав кудись коні.
Всі ми, всі ми в цьому світі тлінні,
Тихо ллється з кленів листя мідь.
Будь же ти благословенно нині,
Що прийшло цвісти, і відпочить