Блог на тему Доповідь "Поезія", журналістська практика

Двадцять перше століття вирізняється бурхливим розвитком сучасних технологій і комунікацій. Життя постійно змінюється, проте людина дихає і відчуває так само, як багато віків тому.
         До поезії найчастіше звертаєшся тоді, коли емоцій настільки багато, що навіть не знаєш, як їх висловити. В час нестачі живого спілкування вона стає справжньою розрадою. Налаштувавшись на сприйняття або створення поетичного слова, починаєш по-іншому бачити навколишній світ й самого себе.
         Мав рацію той, хто назвав поезію станом душі: образи, створені уявою видатних поетів, надихають і сьогодні. Поет може бути найвірнішим другом, учителем, голосом у віках. Шевченко, Леся Українка, Петрарка, Данте, Байрон, Пушкін, Єсенін, – всі вони здобули безсмертя щирістю почуттів, оправлених у талант.  І у кожного в пам’яті при нагоді зринають свої, найближчі, рядки та імена. 
         Лише  поезія, владна над простором і часом, здатна окрилити людину, що живе на землі. Поки вона існує – існуємо ми.
 
Поезія
                                     
                                      Поезія –це промені світання,
                                      І зорі ночі у височині.
                                      Це – перша пісня щемного кохання,
                                      І мрії серця, спогади і сни.
                                      Поезія – це усмішка маляти, 
                                      І теплий дотик сонця до людей,
                                      Свята любов, з якою ніжна мати
                                      Плекає долі всіх своїх дітей.
                                      Поезія – це пристрасть і цнотливість,
                                      В ній біль душі, надії та думки.
                                      Це дар краси, найвища Божа милість,
                                      І хрест поета, даний навіки.